Вістка із далекого 1941 року…

Анатолій Іванович Завальний, колишній військовий у званні майора, а сьогодні пенсіонер, і не мріяв про те, що отримає коли-небудь вістку про батька, який пропав безвісти. Іван Михайлович у 1941 році разом із військовою частиною, де служив, перебував у Кам’янець-Подільському і звідти написав листа до своєї дружини та маленьких діток. Та все раптово обірвалося. Жорстоке захоплення нацистами Кам’янець - Подільського надовго заставили замовчати пошту, телеграф та будь-які інші засоби зв’язку. Єдиною вісткою для сім’ї Завальних про долю чоловіка та батька була похоронка з військкомату з надписом «безвісти пропав».

Минуло 69 років.., і в гості до пана Анатолія, який являється сином фронтовика, завітало керівництво Львівської дирекції УДППЗ «Укрпошта» з листом в руках. Саме цей лист, датований 1941 роком, був адресований родині Завальних від батька, який писав їм із фронту. Пан Анатолій знову відчув себе сином, хоча батька практично не пам’ятає. Йому було всього 5 років, коли Івана Михайловича забрали до армії. Та все що розповідала мати про батька Анатолій Іванович береже глибоко у своїй пам’яті, тому про нього довго розповідав своїм гостям, які прийшли підтримати та привітати свого друга у цей важливий пам’ятний день. А гостей у домі пана Анатолія, який сьогодні проживає у місті Сокаль, що на Львівщині зібралось чимало, з них: заступник директора Львівської пошти Лілія Морміль, начальник ЦПЗ №7 (м. Червоноград) Степан Гарвона, начальник відділу взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи Володимир Шевчук та начальник відділення офіцерів запасу і кадрів, капітан Ігор Піка.

Не приховуючи сліз радості та смутку Анатолій Іванович, водночас подякував присутнім та всім тим, праця яких допомогла відшукати дорогу до хатини сім’ї Завальних. Сподіваємося, що дана вістка не буде останньою, а стане поштовхом для того, щоб пан Анатолій разом з дружиною Валентиною Тимофіївною зміг хоча б раз побувати на могилі свого рідного батька. А наша розповідь матиме продовження…