Листоношу з Яворівщини вітала Юлія Тимошенко
Нещодавно (9 жовтня) зв’язківці відзначали Всесвітній день пошти. З цієї нагоди у Києві відбувся III Всеукраїнський форум працівників поштового зв’язку. Перед численною аудиторією, що зібралася у Національному Палаці мистецтв «Україна», виступила Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Мали слово також і працівники галузі з різних регіонів, які говорили про свої наболілі проблеми. Особливої святковості додала процедура вручення нагород кращим працівникам галузі. У їх числі була і представниця Яворівщини – листоноша відділення поштового зв’язку села Залужжя Ганна Марків. До речі, серед сорока нагороджених Почесною грамотою Кабінету Міністрів України вона була єдиною з великої делегації Львівщини.
Про поштове відділення, як про рідний дім
Того суботнього ранку Ганна Степанівна якраз збиралася іти до односельчан із свіжою періодикою. У скромному сільському відділенні ми зустріли привітну, тендітну жінку, яка ще світилася емоціями від поїздки до Києва.
- Ви знаєте, мені вперше у житті довелося їхати поїздом, - з неабияким захопленням ділиться враженнями сільська листоноша, - та ще й з місцем на верхній полиці. Дорогою до Києва я добре виспалася, бо, як виявилося, поїзд гарно заколисує…
Подумалося, скільки ж то за 26 років безперервної праці їй довелося «наколесити» кілометрів від хати до хати?! Мабуть, тисячі… Та доля складалася так, що її піша колія пролягла лише теренами Залужжя та Цетулі, які обслуговує й досі.
- На пероні зустрічали нашу делегацію музичним супроводом, урочисто звучала пісня про поштовиків, - продовжувала пані Ганна. - Потім запросили у комфортабельний автобус. Погода була чудовою, з’їжджалися представники з усіх регіонів України. Нас відразу повезли на сніданок у ресторан, який був оформлений в українському народному стилі. А коли в Палаці «Україна» розпочалася реєстрація, до мене підійшов представник організаторів форуму і забрав із собою для роз’яснення процедури нагородження і посадив у залі на визначене місце у першому ряді. Я дуже хвилювалася, адже вже знала, що сама Юлія Володимирівна буде вручати мені відзнаку. Але я все зробила правильно. Крім Почесної грамоти з медаллю я отримала ще й від Прем’єрки поцілунок і квіти. У цю хвилину я була такою щасливою, адже стояла на столичній сцені Палацу «Україна», перед таким велелюдним зібранням. Після вручення усіх нагород відбувся великий концерт, де виступали Ніна Матвієнко, Тарас Петриненко, Тетяна Горобець та багато інших відомих артистів. Опісля нас знову пригощали у ресторані святковим обідом. А на завершення керівництво Львівської дирекції УДППЗ „Укрпошта” влаштували нам екскурсію вечірнім Києвом. Поверталися ми на вокзал призначеним для нас автобусом. Я згадала про своїх дітей та співпрацівників і накупила гостинців – «київських» тортів. Дехто нарікав, що вже втомився, болять ноги, а мене нічого не боліло. Вже у поїзді, наш начальник Петро Іванович прилаштував квіти, які мені подарували, у зрізану пластикову пляшку з водою, йому дуже хотілося, щоби цей букет «доїхав» і я змогла привезти його у село. Навіть порекомендував вдома покласти квіти у миску з холодною водою. Ви знаєте, я так і зробила, - вони ще тиждень радували мене, нагадуючи про цю пам’ятну подію у моєму житті.
Ганна Степанівна з таким захопленням розповідала про свою подорож до столиці, стільки щастя було у її очах, що, слухаючи її, ми щиро раділи за неї. Адже високі нагороди просто так не роздають, їх треба заслужити. І листоноша с. Залужжя довела це своєю багаторічною і невтомною працею.
26 років поспішає сільськими стежками Ганна Марків до кожної оселі з важкою сумкою на плечі, з відкритим серцем і доброю душею. Ані спека, ані негода не можуть стати причиною, щоб хтось із споживачів не отримав вчасно пенсію, листа від рідних чи свіжу пресу. Серед тих, кого обслуговує пані Ганна, - майже чотири сотні пенсіонерів, для яких спілкування з листоношею - це можливість поділитися своїми тривогами і проблемами. Кому квитанцію заповнить, а кому і по господарству підсобить. А ще у поштарській сумці, крім газет і листів, завжди присутній ходовий повсякденний товар. Хтось на пральний порошок і мило чекає, хтось і на солодощі...
Цікавимося, чому, власне, професію листоноші обрала собі наша героїня.
- Свою працю я розпочала, коли моєму старшому синові виповнилося вісім місяців. Спочатку було дуже важко, здавалося, що не витримаю, але потроху звиклося. Та й з огляду на те, що мій син був інвалідом дитинства, ця робота давала мені можливість викроїти трохи часу: я старалася швиденько все порозносити і таким чином приділяти йому більше уваги. Потім Бог благословив мене ще вісьмома дітьми, вони народжувалися один за одним. Щоправда, хворий син помер у тридцятирічному віці. Троє вже одружених, а п’ятеро ще живуть зі мною. Дочекалася і онуків, їх у мене четверо. Я дуже люблю усіх своїх дітей, зі всіх сил намагалася їх добре виховувати, і, думаю, мені це вдалося.
(До речі, за цей подвиг материнства Ганна Марків досі не удостоєна державної нагороди).
Як тільки мова зайшла про дітей Ганни Степанівни, до розмови долучилася її колега - листоноша зі Старого Яру Марія Климак, яка у цей час у відділенні також збирала сумку, щоб іти до своїх односельців.
- Ви знаєте, її Христинка (зараз вона у 8-у класі навчається) хліб пече вже, напевно, з п’яти років. А Оля?! Та вона така помічна, з хлопців все попере, та й взагалі у цій родині всі діти робочі, допомагають матері. Дехто навіть із заздрощів каже: «Ганині діти все поробили, а вона сумку в руки і пішла собі…»
Поки ми вели розмову, у поштове відділення забігла донька Ганни Марків – Оля. Вона, як і мама, вибрала собі професію зв’язківця. Цьогоріч закінчила Львівський коледж поштового зв’язку, та за спеціальністю поки ще не влаштувалася. А Марія Климак відразу ж поспішила похвалити Олю. Адже вона нещодавно повернулася з Польщі, з господарських робіт, бо треба було допомогти матері фінансово, аби молодших «зібрати» до школи.
Дівчина побігла далі з черговими домашніми завданнями від матері, а ми продовжили спілкуватися уже з двома листоношами, які наввипередки розповідали про пошту, наче про свій другий дім.
- У нас дуже дружній колектив, ми завжди з півслова розуміємо одна одну, довіряємо, ділимося своїми радощами і бідами, - розповідає Марія Климак. - Серед нас є жінка, яка вже давно пенсійного віку, та вона говорить: «Я би вже стільки не працювала, мене тримаєте тільки ви…». Маємо добру завідувачку відділення Марійку Цидуляк. Вона нам як донька. Разом ми відзначаємо всі свята, дні народження, пам’ятні події...
- Навіть у вихідний не можу без пошти витримати, - каже Ганна Степанівна. - Все одно знайду хвильку і прибіжу у відділення, бодай хоч мило купити, аби тільки побачитися зі своїми.
А я дивилася на цих жінок і думала: чи знайдеться хоча б одна німкеня чи француженка, яка б із зарплатнею у 729 гривень з такою любов’ю і гордістю говорила про свою непросту професію. І якою неоціненною є українська жінка з її працьовитістю, оптимізмом і непідробним патріотизмом. На таких тримається Україна.
Марина БАРД.
Часопис „Яворівщина”.
